Без спілкування люди не могли б жити в суспільстві, працювати передавати свій досвід і знання іншим. Усе, що ми робимо, вимагає обміну інформацією.

23 лютого наші славетні хлопці святкують прекрасне свято – День захисника Вітчизни.

Вже декілька тижнів поміж курсантами ходять найрізноманітніші чутки з приводу проходження воєнної кафедри. Говорили, буцімто нам, курсантам, не потрібно відвідувати воєнну кафедру, тому що спеціальні звання Держмитслужби будуть відповідати воєнним званням, деякі навіть висували гіпотези про те, що ті курсанти, які проходитимуть навчання на воєнній кафедрі, отримають звання лейтенантів запасу, а тим, які її не пройшли, будуть автоматично присвоювати звання сержантів.

Ні, ні, ні, це ще не кінець, усе ще можна повернути, от завтра вже все буде інакше – переконував себе студент, стоячи о сьомій п’ятдесят п’ять перед дверима магазину. Двадцятип’ятиградусний мороз не супроводжувався снігом, який міг би замести табличку, яка повідомляла, що магазин відчиняється о восьмій. Однак мороз таки був відчутним. Навіть наскрізь протруєна алкоголем голова студента це відчувала. Втім, це була другорядна проблема. Це навіть не було проблемою. Найбільшою проблемою було таке: хоч би тих тринадцяти гривень, що лежали в нього в кишені, вистачило на чотири літри напою, винайденого стародавніми єгиптянами. Куди дивилися оті їхні Анубіси, Ра, Атони та інші боги та дияволи, коли навчили тупий і неосвідчений народ робити брагу? Може, вони цього й хотіли від людей своєї країни? Та країна пішла в небуття не в останню чергу через жовті бульки та піну. А якщо магазин от-от не відчиниться, то він не отримає тих тринадцяти гривень. У тому, що від них незалишиться ні копійки, студент щиро не сумнівався.