Mr. Виноградоff

Виноградов Анатолій Олександрович народився 18 жовтня 1951 року в селищі Попільня Житомирської області. Після закінчення середньої школи вступає до зенітно-ракетного училища у місті Псков (Росія). По завершенні навчання служить у лавах збройних сил – Біла Церква, Васильків, Бердичів. 1975 року з військовою частиною переїжджає на Далекий Схід (китайський кордон). До 1988 року відслужив на посадах – командир батареї, заступник командира батареї по озброєнні, начальник штабу дивізіону, командир дивізіону. Закінчив Протиповітряну академію ракетних військ. До 1991 року служба в Латвії і, нарешті, Дніпропетровськ. Службу скінчив у 1994 році. Таким чином, прослужив 27 років, 10 з яких на керівних посадах. Надалі працював у бізнес-структурах, а саме у фірмі з продажу побутової техніки та меблів «Антекс». Проходить шлях від рядового продавця, старшого продавця до директора магазина та заступника директора універмагу. У 2000 році через хворобу залишає бізнес. Два роки по тому зустрічається з проректором АМСУ Рисічем Й.Л., який запропонував працювати в Академії. З червня 2003 працює в АМСУ на посаді провідного спеціаліста (фактично зам. декана з виховної роботи – авт.). Дуже допомогла своїми порадами адаптуватися до нового робочого місця Леопольдова Н.Т., за що їй щиро вдячний. Одружений. Син працює юристом, донька навчається на п’ятому курсі факультету ІТСТ.

— Анатолій Олександрович, чи подобається Вам робота відповідального за виховну роботу?
— Я все своє життя мав роботу з людьми. Мені подобається працювати з людьми, навчати їх, передавати життєвий досвід, піклуватися про них. Не відповідальних за свої справи, звичайно, повинен додатково проконтролювати.
— На яких засадах Ви намагаєтесь будувати взаємовідносини з курсантами?
— У своїй роботі, перш за все, спираюся на людей, які займають активну життєву позицію. Це в першу чергу старости, активісти факультету з будь-якого направлення. Без їхньої допомоги не вирішиться жодне питання. Як кажуть у народі, один в полі не воїн.
— Які стосунки у Вас склалися з Анатолієм Івановичем Щетиніним?
— Головне, ми розуміємо одне одного. Звичайно, сперечаємося у «тонких» питаннях. Анатолій Іванович прислухається до моїх пропозицій, а я переймаю його багатий педагогічний досвід. Хоча й маю багаторічний досвід роботи з людьми, все ж люди стають більш освічені та кваліфіковані, а тому змінюються й підходи до роботи.
— Ви, можна сказати, куратор із організації роботи органів курсантського самоврядування на факультеті. Чи вірите в їх ефективність? Як оцінюєте перспективність Курсантської ради економічного факультету нового скликання?
— В останні роки на факультеті, багато в чому завдяки демократичним змінам у країні, я відчув, що люди зовсім по іншому налаштовані до роботи, з’явилася більш активна життєва позиція, зникла байдужість. Сьогодні ставлення до курсантського життя стало більш відповідальним, аніж раніше. На мою думку, за курсантським самоврядуванням велике майбутнє. Це дієвий орган, але він не повинен займатися вирішенням односторонніх питань. Наші органи самоврядування – газета «Академія», «Ми» - вже можуть сміливо говорити і серйозно розмірковувати з будь-яких питань.
— З якими проблемами стикалися при вихованні дітей?
— Цікаво, що на чужих дітей вистачає часу для виховання, а на своїх – ні. Всі сили з ранку й до вечора віддаєш курсантам, приходиш додому стомленим і виснаженим. Проте вони виросли у мене загартованими – і при «буржуйці» спали, і туалет на вулиці був, у школу на відкритій машині їздили.
— Яке ваше ставлення до пародій, зокрема й на себе?
— Моє ставлення нормальне. Пародія – це самокритичне явище. Вона дозволяє людині побачити недоліки зі сторони і задуматися, чи правильно я все роблю, чи ні? Бувають люди, які за собою цього не помічають.
— Розкрийте свій секрет бездоганного вигляду.
— Я гадаю, це армія, яка вимагала того, щоб кожного дня офіцер, командир показував своїм підлеглим власним прикладом як повинно воно бути: форма, зачіска, гоління.
— Ваше ставлення до алкоголю? Що вживаєте із алкогольних напоїв?
— Алкоголь – це, звичайно, зло. Якщо ним зловживати, то це наносить велику біду для сім’ї та людини, що зловживає. У нашому, курсантському середовищі людині необхідно дуже обережно ставитися до алкоголю. Деякі себе не контролюють. Звідси з’являються негативні приклади, в тому числі й по гуртожитку. З легких напоїв вживаю зазвичай пиво, а крім того горілку.
— Який вчинок чи подію у Вашому житті Ви б виділили як найважливіший, ключовий?
— Це було на полігоні у 1990 році. Мій зенітно-ракетний дивізіон повинен був стріляти другим. Так сталося, що перший дивізіон пропустив ракету, а мій офіцер наведення «зловив» її. Ми вели цю ракету. Вона дуже низько летіла над землею. Стріляли по ній і таки збили. Всі отримали подяку, а мене нагородили іменним годинником. Одним словом виконали бойову задачу, яка була поставлена.

Бесіду провів Чекмез Віталій (ЕО04-1)