Кохання — найзагадковіше з усіх людських почуттів. Воно надихало поетів і художників, музикантів і скульпторів на створення безсмертних шедеврів. І, якби поставити собі за мету прочитати все, що написано про нього, людині не вистачило б цілого життя. Не випадково існує багато чарівних легенд, обрядів, ритуалів, заснованих на цьому прекрасному почутті. Одним із таких свят є День Святого Валентина. Воно не має глибокої релігійної основи, а пов’язане із зворушливою історією двох закоханих.
У ІІІ столітті нової ери римський імператор Клавдій ІІ видав наказ, котрий забороняв одруження. Він вважав, що шлюб утримує чоловіків удома, а їх призначення — бути хорошими солдатами і відважно битися за Рим. Молодий католицький священик Валентин всупереч наказу таємно вінчав закоханих. Виявивши ці “антидержавні” шлюби, імператор звелів замкнути порушника у в’язниці і стратити.
Позбавлений священних книг, аби скрасити своє вимушене дозвілля, Валентин почав писати записки доньці тюремника. Вочевидь, і послання були хорошими, і донька. Молоді покохали одне одного. Перед стратою 14 лютого 270 року юнак послав своїй коханій сповнений любові і ніжності лист з припискою “від Валентина”, котра стала символом вірності і любові. Пізніше церква зарахувала його до сонму святих, а закохані обрали своїм покровителем.
За легендою середньовіччя, цього дня птахи обирають собі пару і ліси та діброви сповнюються дзвінками пташиними голосами. Існує версія, що в язичницькі часи саме 14 лютого влаштовувався своєрідний молодіжний фестиваль. Дівчата цього дня кидали в посудину гарно оформлені листи, а юнаки витягували їх, мов лотерейні квитки, вибираючи кохану. Пізніше це перетворилося в одну із традиційних розваг у Валентинів день, якого молодь очікувала з трепетом і нетерпінням. Юнак вночі напередодні свята ходив під вікном коханої, котра на світанку мусила його гукнути, назвавши своїм Валентином. Дівчина, відповідно, хвилювалася, аби під вікном з’явився той, кого вона бажає. Лише після того, як юнка обзивалася до юнака, він мав право вручити свій заздалегідь приготовлений дарунок.
Існує припущення, що перша вітальна листівка з’явилася у зв’язку з Днем Валентина. Вважається, що першим її надіслав Чарльз герцог Орлеанський. У Британському музеї Лондона зберігається найдревніша валентинка, підписана ним у 1415 році. В цей час він був ув’язненим у Лондонський Тауер і таємно відправив любовне послання своїй дружині. Поступово традиція вітати один одного в цей день розповсюдилась і на подружні пари. А дарунки замінили квітами. Звичай вручати у День Валентина букет зі значенням досяг піку моди в часи правління королеви Вікторії (1837-1901). Англійці запозичили його у галантних французів на початку ХVІІІ ст. Так анемон гласив “Навіщо ти лишила мене?”, гвоздика — “Твоя присутність примушує завмирати моє серце”, хризантема — “Я терпляче чекаю твоєї любові”, нарцис — “Я ставлюсь до тебе з великою повагою”, ірис — “Моя любов до тебе безмежна”, лілія — “Наша любов чиста і вірна”, орхідея — “Ти — рідкісний і неоціненний скарб”, тюльпан — “Я хочу оголосити про свою любов усьому світові”.
Та все ж квітковою емблемою свята вважається червона троянда. Існує версія, що початок цієї традиції поклав Людовік ХVІ, котрий подарував цього дня Марії-Антуанетті величезний букет червоних троянд. Згідно з античною легендою, вони з’явились на Землі завдяки Афродіті — богині любові і краси, котра, поспішаючи до свого коханого — Адоніса, пораненого вепром, наступила на кущ білих троянд і, поранившись колючками, забарвила їх своєю божественною кров’ю в червоний колір.
| 
