Різдвяно-новорічний щоденник курсанта АМСУ

24 грудня. Господи, як холодно в кімнаті. І їсти дуже хочеться. Але ж треба готуватися до заліків, чого ж я не робив лабораторні протягом семестру? І пропустив контрольну? І не відпрацював, коли ще не було інших клопотів, усі енки з усіх предметів. Сьогодні ввечері я повинен встигнути зробити все, завтра скласти залік, післязавтра поїхати додому. Добре, що вже є квиток на 26 грудня…
25 грудня. Здається, ще ніколи так голова не боліла. Нічого, переб’юся. Треба було робити лабораторні, а не знайомитися з першокурсницями. Або почитати англійську. Або ж щось таке зробити, щоб довелося менше бекати, складаючи французьку. Де вона взялася, та енка за 12 вересня, а ще за 19, за 30, за 4 жовтня, за 12 жовтня і так далі… Хіба це я так часто ходив цемент розвантажувати? Ну, ще оті батареї, а потім цегла, а ще оті гидкі ранки після нічних клубів… Молодці дівчатка, переп’ють кого завгодно. А з такою головою лаби погано робляться. І французькі слова з філософією та соціологією перемішуються. Добре ще, що математика лише на першому курсі.
26 грудня. Складання заліків переноситься на невизначений час. Треба з’їздити на вокзал, здати квиток, купити на… 30, наприклад. Два вихідних, залік – і додому.
27 грудня. Вихідний. Їсти хочеться, їдальня не працює, стипендії ще немає, здається, а може, і є, треба піти до банкомата, але ж там, як завжди, черга, якщо її дали вчора… Треба послати сусіда, він любить бігати по морозі… Втім, йому спати хочеться не менше, ніж мені. Але подивимося… Все ж сусід…
28 грудня. Ще один вихідний. Добре, що є сусід, стипендія там таки була, довелося наїстися хоч раз у житті. Ну, напитися теж довелося. Добре, що взяли мало, а потім була одинадцята ночі, і взяти більше не вдалося. Треба тільки, щоб залишилося трохи грошей на святкування Нового року в милій серцю провінції. А лаби таки треба робити, хоч і не хочеться. А то не поїду додому…
29 грудня. Знову заліки не складені, доведеться завтра на всю потужність переконувати усіх, хто може повірити, що я не поїду нікуди саме без їхнього заліку… Так, треба трьох переконати. А якщо когось не переконаю? Скажу, що саме без їхнього заліку нічого не вийде. Що інші не ставлять, тому що не поставили перед ними… Кожного разу працювало, і тепер повинно…
30 грудня. Завтра останній, хто не повірив у моє щире бажання усе скласти, просто мусить це зробити. А то довелося квиток здавати. Що це за (слово не наводимо з етичних міркувань)? Неподобство. Довелося зі злості до півночі гратися у Counter-Strike, добре, що є локальна мережа, і що не я один тут залишився… А то один сказився б отут сидіти та читати, про що в конспектах написано.
31 грудня. Нарешті, нарешті усе складено, нарешті моя залікова книжка готова прийняти те, що мені запропонують викладачі протягом сесії! Новий рік уже розпочався, всі вітають, і я також усіх помаленьку вітаю. Виспатися треба, попереду найвеселіший день мого життя! Адже перший Новий рік у гуртожитку – щось у цьому містичне є, їй-Богу.
1 січня. (Запис відсутній)
2 січня. (Перше слово старанно закреслене, відновити його не вдалося), нащо так пити! Завтра допишу…
3 січня. Тепер, коли закінчилися гроші та, відповідно, перестала ранками боліти голова, можна взятися за свій щоденник. Бо ж таки є про що написати. Отже, по порядку…
Ввечері 31-го грудня ми поставили стіл у куточок, щоб він не заважав нам танцювати. Компанія невелика, дванадцять чоловік, причому – хай їм чорт! – дівчатка в нас розумні, вони поскладали заліки вчасно та поїхали додому. Самі хлопці. Так планувалося, доки ми не взнали – о десятій десь, коли почали пити – про те, що у першокурсниць, що не склали заліки або задалеко живуть, той самий клопіт. У них неправильні хлопці, які всі разом поїхали до мамки, залишивши цих юнок на поталу вовкам. Тож ми скооперувалися, коли в них уже порожевіли щічки, тобто вони встигли випити все, що мали, адже збиралися багато не пити. Що ж, була б проблема – у нас було що їм запропонувати! Тепер та проблема, що не буде з ким танцювати, була вирішена. Справді, було весело. Правда, за годину один із нас вибув, довелося нам утрьох його тягти до кімнати, а потім довго відмивати руки… А цей Дмитро, здається, буде зранку дуже довго відмивати себе і кімнату…
А потім, коли було дуже весело, стало ще веселіше. До гуртожитку завітало начальство. Побачивши таку кількість професорів, проректорів, завідувачів кафедрами, доцентів і викладачів, ми трохи знітилися. У мене була навіть думка музику тихіше зробити, проте її не підтримали, аж поки весела компанія начальства не почала з такого зауваження свою інспекцію. Тож хвилини три чи п’ять музика таки грала тихіше. Потім хтось із хлопців запропонував керівництву прийняти на груди по кухлику, ті, звичайно ж, відмовилися. Цікаво, якби вони у кожній кімнаті приставали на таку пропозицію, чи вийшло б у них хоч щось казати?
Вони пішли, потім ми багато говорили з приводу їхнього візиту, причому так голосно, що на сусідньому поверсі вони нас точно чули. Але не повернулися!
А потім ми відкривали шампанське, обливали одне одного, а особливо дівчаток, які незважаючи на холод одяглися дуже легко – видно, щоб враження справити. Тож тепер їм могло б стати прохолодніше, але всім до всього вже було однаково. Здається, ми вже добряче пообливалися, коли Президент закінчив промову. А потім ми почали штовхатися, щоб краще роздивитися феєрверки, що повиростали на обох берегах Дніпра, а також над Дніпром. Відійшовши від вікна, ми з’ясували, що одного з наших не стало, а також зникла одна з першокурсниць. Вголос – щоб нас чули далеко – побажавши їм шаленої пристрасті, ми почали збиратися на вулицю, але у процесі вдягання двоє наших виявили, що погано ворушать ногами та мізками. Довелося їх залишити.
А от що було на вулиці, точно сказати не можу. Мабуть, моя свідомість дала тріщину після того, як ми ще й на вулиці вирішили якоїсь вогненної води на смак спробувати. А може, ще й раніше… Коротше кажучи – далі вже 1 січня.
Так от, голова так боліла, неначе ми випили залізничну цистерну. Може, так воно і було, важко сказати. У будь-якому випадку, довелося лікуватися. На ліки ж не шкода останніх грошей! Бідні дівчатка, на тих із них, що позалишатися спати не в себе вдома, страшно було глянути – вчора були живі, а сьогодні напівмертві. Згаслі очі… Цікаво, невже в мене інші? А! У будь-якому випадку, мені неодмінно треба було йти, інакше пара б з вух пішла…
І як добре, що другого січня не було в кого позичити грошей, а то довелося б і зараз сидіти з головою завбільшки з великий гарбуз. А так – є пречудова можливість навести лад у кімнаті, адже до купи бруду, що лежить там у вересня, поступово додається сморід давно не праних речей та бутерброда, який, напевно, десь лежить іще з 31 грудня. Шукатимемо!
4 січня. Поки немає грошей і немає тих, хто вирішив з’їздити додому на Різдво, доведеться дивитися у стелю – може, якась зіронька звідти впаде (може, навіть блондинка). Гм, не впаде – зіроньки живуть нижче, це я їм на голову можу впасти, а не вони – мені…
5 січня. Завтра, завтра закінчиться існування на межі божевілля наодинці з монітором, з Diablo, Counter-Strike, Heroes 3 & 4, War Craft 3, NFS тощо. Як вони мене дістали! Але що б я без них робив!
6 січня. Святий вечір. Сьогодні мають приїхати хоч хтось, буде з ким увечері погомоніти на чашечкою… А може, і над пляшечкою, може, він ще й подружок запросить… Швидше приїжджай, благаю тебе!
7 січня. Христос уже народився! Я теж наче наново народився, всі поприїжджали, стало весело, у них є гроші, доведеться, правда, тому, хто примазався, пішки до магазину ходити… Ну, нічого, походжу! Сьогодні такий день, що можна…
8 січня. Шкода, не згадати мені вчорашнього дня у всьому блиску його деталей. Проте я спробую. Здається, мене записала покоївка у список особливої пошани деканату… чи то, у перелік осіб, що загрожують суспільній моралі. Цікаво, що ж я там такого зробив? Може, висловив заголосно загальноприйняту серед чоловіків думку про жінок? Може бути… У будь-якому випадку, це не є таким страшним злочином… Головне, щоб не чіплявся до першокурсниць…
Весела все-таки штука – свята. Але як би не боліла голова після них, як би не радий я був пригадати деякі моменти, істина залишається незмінною: за годину треба бути на консультації. І нехай з іспитами не буде так, як із заліками!