Рубрика "Людина номеру"
При виборі героя рубрики «Людина номера» я намагаюся притримуватися двох правил: 1) обираю людей, з якими знайомий (з ними простіше спілкуватися); 2) не обираю тих, хто викладає у мене на даний момент (після одного некомфортного для мене випадку). Правила, як відомо, існують для того, щоб їх порушувати. А тому після регулярних розповідей своїх друзів про екстравагантного викладача англійської мови правило №1 вперше було не виконане. Крім того, це жінка, а представниками рубрики були здебільшого чоловіки.
Наталія Вікторівна Фролова народилася 11 липня якогось там року у м. Теплогірську Луганської області відомому стаханівським рекордом видобутку вугілля. Ходила до школи вже у Дніпропетровську, після закінчення якої вступила до ДНУ на педагогічний факультет (спеціальність – «Педагогічна психологія»). По закінченні отримала диплом з відзнакою за спеціальністю «психолог-практик, викладач англійської мови» та продовжила освіту в аспірантурі, одночасно викладаючи практичну психологію у ДНУ. У 1998 р. захистила дисертацію у Київському Національному університеті ім. Т. Шевченка і здобула науковий ступінь кандидата психологічних наук. На той момент відповідних вільних вакансій у ДНУ не було, і, саме тому, одного разу вона потрапила на співбесіду до Петра Панфіловича. В АМСУ психологу-практику місця теж не знайшлося, а ось знання іноземної мови якраз знадобилися.
— Наталіє Вікторівно, чи допомагають Вам знання з психології викладати англійську мову?
— Я взагалі вважаю, що зайвих знань не буває. У якійсь мірі безумовно допомагають, мабуть, точно також, як і заважають. Один з основних методів отримання інформації про людей – це спостереження, внаслідок яких до нас потрапляє до 70% інформації, яку люди не видають через слова. Специфіка нашого закладу полягає у тому, що ми знаходимося у відносно закритому середовищі і спостерігаємо за курсантами не 24 години, звичайно, але до 10 годин практично кожного дня, зустрічаючи їх зранку до самого вечору на заняттях, у бібліотеці тощо. Саме спостереження, які мимоволі здійснюються у процесі навчання, призводять до певного роду висновків, таких, наприклад, як та ж сама класифікація студентів – ті, що прийшли навчатися та отримувати знання (саме цим я симпатизую та стараюсь допомагати більш за все), навчатися та отримувати оцінки, просто посидіти, навчатися з використання якомога менших зусиль, студенти, які лінуються, але наприкінці семестру набирають темп, студенти, які взагалі не здатні вчитися і займають чуже місце, а хтось інший міг би отримувати освіту більш якісно (на жаль, і такі випадки трапляються) та ін. Я чітко усвідомлюю, що уніфікована система передачі знань була б більш простою, але для кожної групи ефективними є якісно різні методи роботи. Це, безумовно, ускладнює безпосередньо навчальний процес.
— У чому полягає Ваша концепція навчання?
— Я вважаю, що основна задача будь-якого вищого навчального закладу - НАВЧИТИ ВЧИТИСЯ та отримувати знання. Мені дуже імпонує Академія в силу того, що, мабуть, це один з найбільших вузів у місті, який дозволяє отримати вищу освіту безкоштовно. Діти приїжджають із міст, як великих, так і маленьких, із різних куточків України з метою отримати освіту. Я вважаю, що це той шанс, яким не можна не скористатися. Тому моя концепція навчального процесу – змусити курсантів взяти у мене знання, хочуть вони того чи ні, тому що не відомо, буде у них така можливість в майбутньому чи не буде. Курс англійської мови розрахований на 4 роки. Якщо займатися мовою стабільно, можна отримати досить пристойний рівень знань. Наші колишні курсанти, які приїжджають складати іспит на знання іноземної мови доводять це більш ніж успішно. Але вища освіта – це і загальний рівень розвитку; це не завжди тільки безперечний рівень знань, а при цьому ще й розширення кругозору. Тому, якщо лексична тема стосується театру, будьте добрі – сходіть до театру і розкажіть про те, що ж ви там побачили і що таке партер, лаштунки та амфітеатр. Велика частина людей не мають й гадки що це. Окрім знання мови, вища освіта – це ще й розвиток особистості. Необхідно читати додаткову літературу, слідкувати за подіями, що відбуваються у світі, намагатися їх коментувати та інтерпретувати. Саме тому на заняттях з іноземної мови ми повторюємо, а іноді і просто вивчаємо ту ж саму географію світу: континенти, країни та столиці, грошові знаки, історію світових релігій, живопис. Інша справа, що курсанти не завжди готові приймати знання та працювати для того, щоб поділитися необхідною інформацією. Все залежить від того, знову ж таки, з якою метою вони прийшли до навчального закладу: отримати диплом чи знання.
— Як Ви ставитеся до існуючого в Академії порядку, в тому числі й до форми?
— В англійській мові є непогане прислів’я – «коли ти в Римі, роби те, що роблять римляни». Якщо ти елемент спеціалізованої системи, що існує, ти зобов’язаний дотримуватись тих правил, які мають місце в ній. Безумовно, цивільна форма одягу імпонує, наприклад мені, хоча б тому, що в кітелі не зовсім зручно писати на дошці. Тобто форма не передбачає так званих „гімнастичних” рухів у вигляді активної жестикуляції та яскравих емоційних реакцій. Що ж стосується курсантів, то це непогана ідея, що вони ходять у формі на протязі 5 років. Їм, звичайно, інколи набридає її носити, але, тим не менш, вони морально та психологічно готові до форми, коли приходять на свої робочі місця. Форма не викликає у них якоїсь негативної реакції: це просто звичні за роки навчання речі. Крім того, я вважаю це універсальним засобом, який дозволяє дуже чітко нівелювати соціальну та матеріальну нерівність між курсантами, яка існує у кожному навчальному закладі.
— Ваше хобі?
— Я фотографую. Час від часу граю на більярді. Коли на другому курсі проходимо тему «Хобі», я показую фото своїх колекцій: ложок, які мені привозять приятелі, коли бувають за кордоном (чайні ложки в сувенірних упаковках) і гусей – близько 350 екземплярів, які живуть у моєму домі на кухні. Цей момент полегшує моїм друзям процедуру купівлі подарунка на всі свята. Вони знають, що ложечка чи качечка завжди зможуть підняти мені настрій. Я дуже люблю читати, в останні роки цікавлюсь вивченням китайської мови. Практично завжди слухаю музику, яка певним чином залежить від мого настрою. Жодному стилю я не віддаю певної переваги. Я просто поділяю її на мою та не мою. У моїй фонотеці є музика практично всіх напрямків, починаючи з органної та класичної музики, і закінчуючи роком.
— Мені відомо, що Ви багато подорожуєте. Де вже встигли побувати, а де ні?
— Я їздила в Бельгію, Італію, Великобританію: це були конгреси з проблем особистісної психології. Я навчалася в університеті в Угорщині за освітянською програмою для практикуючих психологів. Ці подорожі, що були пов’язані з науковою діяльністю, дали мені змогу зрозуміти, що зовсім не обов’язково заробляти велику кількість грошей для того, щоб подорожувати. Потрібно тільки дуже захотіти і чітко сформулювати стратегію і тактику «бойових дій». Тому отримавши певні навики перебування за кордоном, я вже самостійно їздила в Польщу, Чехію, Іспанію, Швейцарію, Чорногорію. На даному етапі мене дуже цікавлять східні країни, зокрема Китай та Японія. Також мрію про візити до Австрії та Німеччини.
— Що з побаченого за кордоном справило на Вас незабутнє враження?
— Не зважаючи на те, що я люблю подорожувати, досить малу кількість міст я можу назвати такими, у які хочеться повертатись і знову повертатись. Поки цих міст всього три – Санкт-Петербург, Ялта та Прага. Саме з останнім і пов’язане це саме незабутнє враження. Років 6-7 тому я була у Празі. Із усіх країн, що побачила на сьогодні, Чехія мені здалася найближчою. Навіть думала про те, що там можна було б пожити більше, аніж тиждень-два. Це було саме перед Різдвом: велика кількість дерев’яних будиночків, у яких продаються сувеніри, величезна ялинка на центральній площі біля кафедрального собору, Дід Мороз, що роздає подарунки, гірлянди, люди з піднесеним настроєм. І ця атмосфера свята просто в повітрі. Не потрібно створювати гарний настрій: він вже забезпечений. Саме там і тоді у мене склалося чітке переконання, що, якщо ти чогось дуже захочеш, воно обов’язково здійсниться. Тому дотримуюсь думки, що той, хто багато хоче, мало отримає, а хто хоче мало, взагалі нічого не отримає. Отже, бажань повинно бути багато і хотіти треба дуже сильно та свідомо. До речі, з того часу у Новий рік ми з друзями складаємо всі мої сувенірні ложки у коробку і кожен витягує по одній. Вважається, що саме ця країна, ложку з якої ти витягнув, чекає на тебе наступного року.
— Декілька секретів для вивчення іноземної мови від Фролової?
— Мені здається, є люди, котрих іноземна мова любить: вона їм легко дається, без якихось надзусиль. І є люди, яких мова не любить, але це не означає, що оволодіти нею неможливо, просто від цих людей вона вимагає більш серйозних зусиль. Так чи інакше, для того, щоб мова була твоєю, щоб ти міг нею дійсно володіти, - працювати, працювати й ще раз працювати. Кількісні зусилля рано чи пізно обов’язково перетворяться на якісні. При всьому багатстві вибору жодних інших альтернатив немає. Це я можу сказати з особистого досвіду – саме англійську мову я почала вивчати вже у досить свідомому віці, в університеті, а до цього періоду в школі вивчала французьку. Більше того, мова не пробачає недбалого ставлення до себе. Як тільки Ви її закидаєте, не займаєтеся рік чи два, вона помирає. Мова повинна бути в системі. Хороша мова – це багата лексика, а багата лексика – це систематичне читання додаткової літератури і постійне спілкування. Повірте – мова, вона, як жінка (до речі, в українській це слово саме жіночого роду) – якщо Ви приділяєте їй необхідну та цілеспрямовану увагу, вона вміє бути вдячною.
|
