Чи запалають новорічні вогники для всіх курсантів, або про інші новорічні омани...
Напевно, перший курс здивується тому, про що ж саме йтиме мова. Які ще новорічні вогники, коли попереду найперша в житті сесія, і думки кружляють лише про те, як би встигнути все здати та провести вдома бодай декілька святкових днів?! Та наближається Новий рік, чарівна зимова казка, і відповідно хочеться чогось такого ж незвичайного і таємничого в житті. Потрапляють по іншу сторону цієї несправжньої зими (яка ж зима і свята можуть бути, коли сніг ми бачили лише в листопаді та й то однієї ночі?!), тобто за казкові двері, лише курсанти V курсу економічного факультету. Їх сесія вже позаду – дійсно можна відпочити і насолодитися зустріччю останнього Нового року у стінах академії.
Вже стало традиційним влаштовувати наприкінці року на базі Палацу студентів ДНУ новорічний вогник для п’ятикурсників, який вже три роки відбувається у вигляді карнавального вечора за ініціативою випускниці академії Смотрової Олени. Така собі казкова пригода, що втілюється нашими курсантами, які нарешті зняли форму та змінили своє звичне амплуа, можливо, навіть змінилися самі. Цікаво, що на вечорі присутні і викладачі, теж у костюмах та масках. Уявіть собі Анатолія Івановича у образі горця або звичайного українця з усіма національними атрибутами (хіба що без оселедця, як у козаків)! Дійсно скільки нового для себе можна відкрити за неформальної обстановки у людях, з якими спілкуєшся кожного дня.
Раніше практикувалися новорічні вечори і для решти курсантів, які проводилися у їдальні. Але через різну вікову категорію та предсесійний час адміністрації прийшлося відмовитися від цієї ідеї.
І ось!.. Яскраве оголошення повідомляє, що 29 грудня у їдальні першого корпусу відбудеться новорічний вечір, який влаштовує профком. Невже відновлюються попередні традиції?! Та моє захоплення зникло відразу після спілкування з Сергієм Володимировичем Гріхом: виявилося, що вечір призначений винятково для співробітників академії.
Новорічна казка не збулася, хоча можливо і не в цьому мала проявитися. Просто озираючись назад, чомусь не пригадуються, крім концертів, заходи, які об’єднували б нас в одну родину. Можливо, якщо це виправити, то і Форум випускників буде жвавіший, адже повертатися до рідних – це вже підсвідоме прагнення, яке не підкоряється законам нашого прагматичного життя.
Можливо, мої думки на папері викличуть у когось усміх, але дивно, коли при вирішенні святкування середини навчання на третьому курсі, студентською мовою - гірки, виникають заперечення щодо святкування потоком, які ґрунтуються на тому, що „ми не усіх знаємо!”.
Кулик Г., М04-1
|
