***
Чи ми розірвемось самі,
Чи розшматують нас повільно,
За що боролися роками,
За чим так слідкували пильно?
Над нами сонце з помаранчу
І неба голубі простори,
Під небом сірий дим заводів,
А сонце озаряє тільки поле.
І як сокира впала на країну –
Розшматувала єдину родину,
Тепер тут кожен власну думку має
Та певний колір одягає.
Та не довго буде гріти сонце
І не довго буде чистим небо,
Ми вулицю залишимо за віконцем
І забудемо чого ж нам треба.
Позаду червоніє те минуле,
Що попелом засипане назавжди,
Але яким ми бачимо майбутнє
Та де ж шукати тієї правди.
Чи під небом ми, чи під сонцем,
А земля у нас всіх єдина,
Так яким же буде майбутнє,
Якщо вже МИ не родина?!
Майор С.
| 
