Якщо Академія вчора – це її історія, Академія сьогодні – реальність, Академія завтра – бачення її майбутнього, то Академія завжди – це, без перебільшення, її випускники. Молоді митники, яких випускає наш навчальний заклад – це той продукт, яким Академія житиме завжди. Саме про них і йтиме мова у цій частині.
Ужгородська митниця вітає Академію МСУ з ювілеєм!
Метою моєї поїздки до Ужгородської митниці, як і всіх інших кореспондентів нашої газети, було спілкування з молодими інспекторами, які ще вчора куштували курсантської юшки, а вже сьогодні працюють митниками. Але перед тим, як зустрітися з нашими випускниками, мені випала чудова нагода поспілкуватися з дуже приємною людиною, гарним співрозмовником Катериною Стефанівною Федурцьо (головний інспектор відділу по роботі з особовим складом Ужгородської митниці). Катерина Стефанівна добре обізнана з проблемами колишніх випускників Академії, тож розмовляли саме про них.
Мене цікавило, чи відповідають знання курсантів, яких випускає Академія, потребам митниці. Катерина Стефанівна відповіла, що не в повній мірі, адже, порівняно з інспекторами, які працюють на митниці довший час, колишні курсанти відчувають нестачу практичних знань, необхідних у повсякденній роботі. Але такий стан справ можна владнати корегуванням навчальних планів з орієнтацією на збільшення кількості годин, присвяченим практичним заняттям з митної справи. Вказала Катерина Стефанівна і на недолік у схемі проходження навчальних практик на митницях, якої замало для того, щоб ознайомитись з митною діяльністю. Курсантам потрібно чіткіше ставити завдання, які вони виконуватимуть під час проходження практик.
Катерина Стефанівна дуже позитивно характеризувала наших випускників. За її словами, курсантами з Академії задоволені всі. Повертаючись на митниці, будучи ще такими недосвіченими, наші випускники за допомогою накопичених в АМСУ теоретичних знань, своєї допитливості і старанності вивчають свою роботу за декілька місяців, і з часом стають працівниками, якими варто гордитися.
Згодом до нашої розмови приєдналися власне колишні випускники Академії – Тетяна Дербаль (ст. інспектор відділу контролю митної вартості) та Іван Дербаль (гол. інспектор, департамент інформаційних технологій). Зараз мені доведеться дещо засмутити шановного читача – ці двоє молодих людей не подружжя, а всього-навсього однофамільці. Обидва були в хорошому настрої – згадка про Академію і все, що з нею пов’язане, як ніщо інше, порадувало їх. Я звернувся до них із питанням, яке цікавило мене найбільше. Чи не розчарувалися вони у своїй роботі? Тетяна відповіла, що аж ніяк. І вказала на об’єктивну причину такої відповіді: випускник нашого вузу заздалегідь знає, що йому забезпечене місце роботи у хорошій державній структурі. Вказала і на негативи (але де їх немає?): у багатьох молодих спеціалістів залишаються невирішеними проблеми з житлом. Іван доповнив свою колегу, вказавши на невідповідність підготовки фахівців в АМСУ із реальними потребами митниці. Для нього це питання було актуальним, адже після закінчення факультету ОТМК АМСУ Івана направили працювати до відділу статистики Ужгородської митниці. Але, на його думку, з цими труднощами потрібно справлятися, займаючись самоосвітою: книжки, поради колег по роботі – найкращі помічники для молодого митника.
Щодо відповідності тих знань, які нам дають в Академії, потребам митниці, то їх, на думку Івана, замало. Він вказав на необхідність глибокого вивчення іноземних мов, особливо мов країн, які знаходяться по той бік кордону. Інформаційні митні технології також повинні вивчатися не на рівні наближених користувачів, а глибше. Тетяна вважає, що в Академію слід запрошувати „людей з митниці”, які читали б додаткові лекції з митної справи.
Поступово розмова набула менш серйозного характеру. Я поцікавився, як Тетяна та Іван підтримують контакти з іншими випускниками. Вони розповіли, що регулярно приїздять до Дніпропетровська, де зустрічаються зі своїми друзями-колегами. Улюблене місце зустрічі – Академія, неформальне – кафе „Gauloises”. Зв’язок підтримують за допомогою телефонного, мобільного зв’язку, інтернету. Іван згадав, що багато його одногрупників вступили один з одним у шлюб – навіть пам’ятає, як в один день в Академії відбулося відразу ж чотири весілля. Та й у нього самого – жінка з АМСУ ...
Хотілося почути розповідь про смішний випадок із студентського життя. Іван розгубився, тому що не міг нічого пригадати, а те, що спадало на думку, „і розповідати не варто”. Пригадав ситуацію, знайому кожному пересічному курсанту: як у гуртожитку відключили воду, і дівчата впродовж двох місяців купалися на кухні. Тетяна пригадала свій перший курс і нульову пару, на якій проводилася практика з фізкультури. Взимку на нульовій парі було зовсім темно, і під час тренувань із шейпінгу у спортивній залі половина групи засинала на матах. Згадували ситуації, знайомі кожному (колишньому і сучасному) курсанту - застрявання у ліфті гуртожитку.
Мої співрозмовники висловили бажання привітати усіх курсантів, викладачів, випускників Академії з її ювілеєм. Іван передавав вітання Коноваленко Олександру і вітав з великою подією у його житті – народженням двійні, усіх інших одногрупників, яких не забув поіменно згадати.
Тетяна побажала нам, курсантам, насолоджуватися студентським життям. А як закінчимо Академію, гарно відгуляти випускний вечір і приїхати працювати до себе додому. Таня відмітила, що в Академії щороку відбувається багато позитивних змін – розширення галереї живопису, відкриття фотомузею, день відкритих дверей і т. д. Привітала улюбленого і найкращого декана – Анатолія Івановича Щетиніна, куратора Олену Олександрівну Клочкову. Прозвучали поздоровлення із призначенням на посаду ректора Академії Віктора Васильовича Ченцова.
| 
