Вікторе Васильовичу, чи відбулася АМСУ як вищий навчальний заклад? На Вашу думку, на якому рівні ми наразі знаходимося?
Тут можна провести своєрідне порівняння із вихованням дитини. Так, для дитини особливо важливий перший рік життя. Якщо за цей час у її фізичному вихованні допущені прогалини, то це відкладе відбиток на все подальше життя. З часом дитина отримує свої перші знання про світ, і це, фактично, визначає, якою особистістю вона стане у майбутньому. Так само і з Академією. Перші 10 років – це той період, коли був створений кістяк вузу, без якого він не може існувати. Це був етап збору кадрів, які могли б давати хороші знання у відповідності до вимог Міністерства освіти України. Цей процес народження, за аналогією, уже минув: ми пройшли акредитацію за третім рівнем, а по деяким спеціальностям – за четвертим, у нас добре налагоджений процес навчання, наявний достатній кадровий потенціал. Наразі перед нами стоїть наступне завдання, виконання якого визначить подальший розвиток вузу.
Нещодавно був затверджений перспективний план розвитку Академії на 2007 – 2011 роки. Під час розробки двох попередніх планів розвитку Академії відчувалися значні поступки з боку ДМСУ. У Києві розуміли, що спочатку потрібно створити „дитину”, потім слід „поставити її на ноги”. Ми це зробили. Сьогодні ж ДМСУ вимагає від АМСУ наступного – потрібно виконати ті завдання, задля яких ми створені. У цьому контексті нашим головним завданням є виховання курсантів не просто спеціалістами відповідного профілю, а митниками. Про те, що ми випускаємо нормальні кадри, підтверджують на усіх нарадах начальників митниць. А щодо митної складової, то тут є проблеми, над якими слід працювати.
ДМСУ пропонує ввести в Академії спеціальність „Митна справа”. Ми ж вважаємо, що це недоцільно. По-перше, існує досвід відповідної митної академії в Росії, де така спеціальність існує: мовби вони і дають більш грунтовну митну освіту, але водночас змешують можливість людей праювати в інших галузях народного господарства. Другий аргумент полягає в наступному. Україна підписала Болонську конвенцію, що визначає перспективи розвитку системи освіти відповідно до європейських стандартів. У Європі у вузах немає стільки дрібних спеціальностей, як в Україні, тому Міносвіти взяло курс на скорочення їх кількості. Цей принцип можна проілюструвати на прикладі нашого вузу. Так, на економічному факультеті спеціальності можна згрупувати за двома напрямками: „Фінанси”, „Міжнародна економіка”, „Облік і аудит” – один напрям, а „Менеджмент” – інший напрям. Якщо проаналізувати дисципліни, які читаються по спеціальностям першого напряму, то вони збігаються на 90%. Можна поставити під сумнів доцільність такого поділу спеціальностей. Їх можна згрупувати в одну загальну, скажімо „Економіка і пдприємництво”. Невже „фінансист” не може працювати у бухгалтерії, чи навпаки? Звісно, може. З урахуванням вище сказаного, нову спеціальність в АМСУ відкривати недоцільно.
Але так чи інакше, ми розуміємо, що з наших курсантів потрібно формувати фахівців, які прийдуть працювати в митну службу. Тому нашим орієнтиром стає виконання тих завдань, для яких створена Академія. Ми повинні розуміти, що у нас викладаються фундаментальні митні дисципліни, які можуть читати тільки фахівці з митниць, і додаткові дисципліни, які краще викладатимуть наші викладачі. Перелік 19 фундаментальних дисциплін ми визначили на засіданні останньої вченої ради. Більшість з цих предметів читають викладачі кафедри „Організація митного контролю”.
Ми вважаємо, що кожен курсант повинен володіти знаннями і вміти заповнювати без усіляких проблем будь-яку митну декларацію, працювати з будь-яким митним режимом і з будь-якими документами, які супроводжують зовнішньоекономічну діяльність. Тому сьогодні ми знаходимося на тому рівні, коли починає створюватися власне митна академія.
Ваші перші кроки, пов’язані з АМСУ ...
До того, як мене запросили в Академію, я працював у Службі безпеки України, закінчував роботу над докторською дисертацією. АМСУ були потрібні доктори наук. Спочатку я прийшов в Академію доцентом, згодом переді мною поставили завдання створити факультет післядипломної освіти і організувати процес підвищення кваліфікації керівних кадрів ДМСУ. Чесно кажучи, після першого року роботи на посаді начальника факультета хотів її покинути. Будучи до того працівником спецслужби, відчував нестачу знань у спілкуванні з керівниками митних органів, які навчалися в АМСУ. Але труднощі вдалося здолати, факультет ровивався, і на сьогоднішній день керівництво ДМСУ підтримує ідею створення на базі факультета інституту післядипломної освіти. У мене відчуття гордості за те, що сьогодні серед випускників цього факультету 8 чоловік вже стали начальниками митниць, більше 30 – заступниками начальників митниць.
Що для Вас означає свято 10-річчя Академії?
За великим рахунком, 10 років вузу – це ще не свято. Згідно з Указом Президента, ювілеями слід вважати такі, які починаються з 50-ти років. Для вищого навчального закладу і 50 років – це замало, адже для вузу головне – це традиція, школа. Що мається на увазі під поняттям „школа”? Для формування фундаментальних знань у будь-якій галузі, накопичення їх, передання наступникам і, таким чином, формування наукової школи, потрібна праця багатьох людей на протязі декількох десятиліть.
Сенс свята Академії не в тому, щоб відмічати 10 років, і навіть не в тому, щоб підводити підсумки діяльності, про які всі знають. У чому ж тоді сенс цього заходу? Перш за все, потрібно започаткувати традицію проведення Форуму випускників. Наші вихованці повинні пам’ятати, що АМСУ – це їх навчальний заклад. Форум випускників носитиме і великий практичний інтерес для Академії. Випускники, які приїжджатимуть до нас, будуть ділитися своїм баченням навчального процесу, його відповідності потребам митниці, націлюватимуть нас на те зміни, без яких вони страждатимуть на службі. Як на мене – ось це головне, а не свято...
Найскладніший період народження і становлення Академії – досягнення Петра Панфіловича Падуна. Тому 10-річчя Академії – це також пам’ять про шановану людину, яка це все створила. Якщо ми будемо згадувати тих, хто щось зробив, тоді і про нас згадають...
| 
