Моє знайомство з митницею (лірика замість звіту)

Вступ
Давно побутує думка: „Краще один раз побачити, аніж сім разів почути”. Цілком прийнятне твердження, якщо об’єктом аналізу обрати митницю, а суб’єктом – курсанта, який вперше з нею знайомиться. З іншого боку, для знайомства з митницею безпосередньо курсанту необхідно впродовж двох років про неї слухати. Та на це сильно зважати не потрібно. Тому що, де немає теорії, немає і практики, де нема практики – про теорію також говорити не приходиться. Для того, щоб закінчити з аналогіями і порівняннями (хоча ми дотримуємося протоколу і у вступі повинні підняти глобальну проблематику), констатуватиму факт: курсанти АМСУ пройшли дворічний випробувальний термін збагачення знаннями в Академії і розіслані на двотижневе спецзавдання по усім куткам нашої країни з метою отримання якнайширшої і найповнішої інформації про діяльність у митних органах. По приїзді до вузу відзвітувати щодо результатів виконаної роботи і приступити до навчання.

Робота митника: погляд зсередини
Їхав на митницю і згадав, що розповідали старшокурсники: „Приїдеш, посадять тебе в архів папери перебирати, - оце і вся твоя практика”. Та вже з першого дня стало зрозумілим, що такій одноманітності не бувати. Головний інспектор відділу по роботі з особовим складом Катерина Стефанівна Федурця, яка впродовж п’яти років навчання слідкує за курсантами з АМСУ від Ужгородської митниці, зуміла скласти щільний графік проходження практики: 5 днів на митному посту „Ужгород”, по одному дню у відділі митних платежів, відділі контролю за переміщенням товарів, відділі контролю митної вартості і у МП „Ужгород-вантажний”. Примітка у Наказі „Про навчальну практику курсантів другого курсу АМСУ Пасічника Т. О. та Погоріляк М. Є.” дещо злякала: „Початок робочого дня практиканта о 9 год., закінчення о 18 год.”. Дуже радувало те, що ми побуваємо у різних структурних підрозділах митниці, що відкинуло підозри щодо одноманітності проходження ознайомчої практики.
Початок робочого дня такий, як і в Академії. Підйом, вмиваємся, „скачемо” в штани – і на митницю. Там на нас чекав службовий автобус, який розвозив митників по робочих місцях.
Перше враження від митного посту – надзвичайно тиха і мальовнича місцина; відчувається свіжий подих гір – з нашого боку Карпат, зі сторони Словаччини – Татрів. Прикордонники, митники, порядок, відсутність зайвої метушні... Ми стоїмо біля кабінету зам. начальника поста, де відбувається нарада, чекаємо... Маємо можливість спостерігати, як проходить митний контроль легкових автомобілів, що викликає у нас неабияку зацікавленість. Проїхала одна автівка, друга, третя... позаду вишикувався ще цілий ряд охочих потрапити на територію сусідньої держави.
Нарада закінчилася, ми знайомимося з керівником навчальної практики від митниці – Олегом Володимировичем Чабаном, в.о. заст. начальника МП „Ужгород”. Приємна розмова і чергове розвіювання міфів про те, як строго до курсантів відносяться на митниці. Ненароком дізнаємося, що Олег Володимирович від Академїі МСУ не настільки далекий, як Ужгород від Дніпропетровська, адже щойно вступив до нас на навчання на факультет післядипломної освіти. Приємно зайвий раз констатувати, що наш вуз – ядро фахової підготовки митників.
Тим часом на „лінії” митники виявили контрабандний товар – блоки із цигарками, які намагалися перевезти під капотом “Mercedes” у коробці з-під акумулятора. Автомобіль направили на штрафний майданчик, контрабанду конфіскували.
Ми показали керівнику перелік завдань, які потрібно виконати під час проходження практики. Зрозуміли, що необхідні відповіді прийдеться шукати у каталогах із нормативними актами, а також у відділі статистики. „Заочне” знайомство з митницею нам недовподоби, тому що з книжками ми і в Академії маємо змогу попрацювати. Але ж на те вона і практика, щоб практикуватися у митній справі, хоча і тільки ознайомчо. Олег Володимирович чудово розумів, що нам насправді потрібно, тому вирішив не обмежувати нас роботою з документами в архіві, а організував екскурсії по митниці.
Де ми тільки не побували! Окрім вищеописаного МП „Ужгород”, ми побачили, як проходить оформлення вантажів у МП „Ужгород-вантажний”, як працює залізничний пункт пропуску у с. Павлово, навіть відвідали пішохідний перехід „Малі Селменці – Вельке Слеменце”, який, до речі, нещодавно відкрили. Впевнений, що інші курсанти також мали можливість ознайомитися з роботою різних підрозділів митниці, тож описувати те, що ми побачили, не варто. Але хочеться у декількох словах розповісти про пішохідний перехід, адже в Україні їх всього чотири.
Міжнародний митний пропуск „Малі Селменці – Вельке Слеменце”, що діє на прикордонні України та Словаччини – новостворений об’єкт. Історична привабливість населених пунктів, які розмістилися по різні сторони кордону, у тому, що до 1945 року вони знаходилися у складі однієї держави, мало того, були ще й одним населеним пунктом – с. Селменці. Ремаркація кордону, проведена по закінченні Другої світової війни, поділила село навпіл. Зрозуміло, наскільки боляче це вдарило по селянам, адже відбувся поділ сімей, господарства, культури. Із відкриттям кордонів і здобуттям незалежності України проблеми прикордонних районів не були вирішені остаточно. Тільки з другої половини 90-х років почали піднімати питання транскордонного співробітництва, що у даному випадку призвело до відкриття пункту пропуску. Держмитслужба виділила кошти на те, щоб побудувати асфальтне дорожнє покриття до кордону, митну інфраструктуру. Планували, що пропускна спроможність переходу становитиме 1000 осіб за добу, але на сьогодні ця цифра досягає 1500 – 1600 людей за день. Митники нам розповіли цікаву річ: 99% людей, що перетинають кордон у цьому пункті пропуску, – це громадяни Словаччини і Угорщини, у той час як відсоток українців становить всього 1%. Це пов’язано з різницею цін на продукти, цигарки, пальне і горілчані вироби, що стимулює громадян ЄС купляти українські, дешевші товари. Звичайно, жителі прикордонних територій використовують цю обставину, що призвело до активної розбудови прикордонної інфраструктури. Причиною ж того, що кількість українців, які їдуть закордон, становить таку малу цифру, полягає в інституційних перешкодах: якщо словаки можуть перетинати кордон, маючи про собі міжнародний паспорт, то нашим громадянам необхідно відкривати візу.
Як бачимо, бар’єрну функцію західний кордон України виконує сповна. Ось тільки жаль, що це не стосується й інтегруючої функції. Та хочеться вірити, з часом Україна стане рівноправним сусідом Євросоюзу, до якої вже не будуть застосовувати таких дискримінаційних режимів, яким є візовий. А поки що символічні дерев’яні вирізьблені ворота, встановлені на переході „Малі Селменці – Вельке Слеменце”, поділені навпіл – одна половина на території Словаччини, друга половина-близнюк – на території України. Символічно? Так. Чи з’єнають їх колись? Можливо...

Висновки
1. Робота митника цікава і неординарна. Вимагає відповідальності, пунктуальності, службової дисципліни та пильності. Відповідні якості необхідно розвивати у курсантах з початку навчання в Академії.
2. Мені пощастило з місцем проходження практики: Ужгородська митниця сподобалася за всіма аспектами: розташуванням, роботою, людьми. Щодо останнього фактору, то слід сказати, що на Закарпатті люди дуже гостинні, тому до гостей завжди відносяться з особливою увагою і почестями. Незнайомі митники, до яких ми зверталися із проханням допомогти вирішити завдання практики, ні разу нам не відмовили, а часто самі підходили і пропонували свою допомогу. Люди сприймали нас, курсантів другого курсу, як своїх колег.
Врешті-решт, на митниці прийнято вітатися з кожною людиною у формі, без різниці, знайомою чи ні! Цьому потрібно навчатися і нам в Академії.
3. Потрібна курсантам практика чи ні? Однозначно – так! Навчальна практика – перша спроба познайомитися із професією митника. Загальне враження від цього знайомства - за два роки навчання в Академії я себе вперше по-справжньому відчув причетним не тільки до вузу, але і власне до митниці.

Хочу подякувати керівникам практики від Академії (ст. викладач кафедри „Менеджмент ЗЕД” Єрмоленко Т. М.) і від Ужгородської митниці (заст. нач. МП „Ужгород” Чабан О. В.), гол. інспектору ВРОС Ужгородської митниці Федурці К. С., а також усім іншим, хто допоміг нам під час проходження практики. Старшокурсникам бажаю потрапити у хороший колектив по закінченні Академії, а тим курсантам, які ще на практиці не побували – подолати бар’єр із чотирьох сесій і відправитися на знайомство з митницею.